Долинська земля багата на талановитих людей. Особливе місце серед них займають поети і письменники. Кожна книжка наших місцевих поетів, яка виходить друком – це приємна подія для Долинської.      

      В  2010 році у світ вийшла збірка поезії Валентини Бугрій  «Життя - дар Божий».                      

     Ось, які гарні слова написала до цієї поетичної збірки Світлана Місюня :  «Є люди, яких не помічаєш поміж сотень інших. Вони ніби зовні і не виділяються, а поговориш – і відчуєш : перед тобою особистість, перед тобою справжня людина.

    Придивіться! Відкрите, щире добре обличча… Відчуваєш, що це надійна, багата внутрішнім світом людина. Такою є Валентина Григорівна Бугрій.

    Жінка і життя … Слова співзвучні не тільки фонетично, але й глибоким внутрішнім змістом.

    Немає в світі більш життєдайного, чистого й дорожчого почуття за материнську любов.

    Скільки любові вкладено в поезіях  про дітей, внуків, сина. А ще про батька і про маму.

    Валентина Григорівна дитя війни. Вона говорить : «Я знаю, що таке війна»…     

   Так, це особлива сторінкав літописі її життя.

    І зараз ця жінка – товариська, чуйна. Вона несе в собі заряд оптимізму, бадьорості, творчості.

    Сама пізнає добросвіт і відкриває його людям.

    Познайомтесь з її добросвітом» .

        БУГРІЙ Валентина Григорівна народилася 1939 року і селі Верблюжці Новгородківського району Кіровоградської області.

       Закінчила  фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педінституту ім.. А.С.Пушкіна.

       47 років свого життя віддала школі в місті Долинській. Захоплена математикою і літературою, зокрема поезією.

       Назва збірки В.Бугрій «Життя – дар Божий» змушує задуматись над сенсом життя, адже життя - це неповторна мить, треба ним дорожити і прожити його з гідністю.

...Життя – дар Божий, це усім відомо,

Гідно прожити нам Біблія велить.

І радість, і біль, і сум, і горе –

Все у цім світі треба пережить.

Благословляймо кожну в нім хвилину,

Наше життя – неповторна мить.

         Особлива сторінка в літописі  життя Валентини Бугрій це пристрасне заперечення війни, адже вона дитина війни і її дитинство, як і багатьох її  ровесників було обпалене війною.

          В своїх спогадах поетеса розповідає : «Війна пройшлась по нашій сім»ї і вздовж, і впоперек.  З перших днів війни мій тато пішов воювати, залишивши маму з трьома маленькими діточками : старшому з яких ось-ось мало виповнитися три роки, а найменшій - лише два місяці. Хату знищили вороги, від неї залишився тільки обвуглений комин. Ми ж урятувалися дивом. Довелося житии в сусідському сараї, терпіти голод, холод і нестатки. Тато з війни не повернувся. Все лягло на плечі мами : працювала в колгоспі, самотужки будувала хату«.

« Не повернувся батько мій з війни»

Уже давно збіліли мої скроні,

Дорослі діти, і онуки підросли

Та я несу свою болючу ношу –

Неповернувся батько мій з війни.

А я все жду -  дитя тої війни.

           Окремими сторінками відокремлений ще одний розділ її життя, який звучить сумом, тугою і печалю, і про який дуже тяжко говорити, адже материнський біль ніщо не може заглушити… .                  

            Нелегкі випробовування  випали  на  долю Валентини Григорівни, але вона ніколи не втрачала оптимізму, вона любить життя, любить людей і її серце відкрите для людей, доказом цього є її вірші, в які поетеса вклала свою душу і серце. Вона любить Україну, як святиню дану нам Богом. Кожен рядок проникнутий любов’ю до рідної землі,  щирим захопленням  природою.  Все це надихає Валентину Григорівну до творчості, без якої вона жити не може.

                                                                 І черешню в садку,

І берізку в гаю,

І хмаринки у небі, і зорі

Я безмежно люблю,

І живу, як пливу

Платан - човен у синьому морі.

А ще рибу й пташок,

Воду, глину й пісок,

І навколо безмежні простори,

І ліси, і поля,

І озера, й моря,

І широкі степи неозорі.

Небо синє й блакить,

Як його не любить?

І проміння ласкавого сонця,

Квітку ніжну, й на ній,

Як сльозинку з-під вій

 Роси каплі...