Запрошуємо відкрити для себе ще одного поета української діаспори, який народився у м. Долинській. Це Петро Косенко.      Шестилітнім хлопчиком він залишив наше степове місто. І йому судилося вже в 70-річному віці відвідати колиску свого дитинства.

   Косенко Петро Дмитрович народився 18 червня 1922 року у місті Долинська. Навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. У 1942 році був вивезений до Німеччини. Після війни мешкає у Венесуелі, Бразилії, Колумбії. Був будівельником, землеробом, тощо. Останні три десятиліття працював ретушером і художником у США (Філадельфія). Активний учасник громадського життя української діаспори. Друкується в періодичній пресі США, Канади та Європи. Збірка сонетів «Пізні грона» (1989) побачила світ в Едмонтоні (Канада). У Києві вийшли книги «Любов і туга, туга і любов» (1992), «Трунок Євшану» (1995).

    Народився Петро Косенко у виселку Волохино. Багатодітний дід Петра Дмитровича Тимофій Григорович Косенко служив на залізничній будці, яка стояла за неіснуючим тепер семафором в напрямку Знамянки. Мама Петра  Єлисавета Пугачівна походила з Малої Водяни. Батько Петра, залізничний службовець, був заарештований і розстріляний на початку 1938 року.

    Шестилітнім хлопцем Петро Косенко покинув Волохино і виростав у Дніпропетровську. Закінчив середню школу й був студентом історичного факультету Дніпропетровського державного університету. Як син «ворога народу» не був покликаний до війська. Це й визначило його долю: він залишився на окупованій німцями території і в 1942 році був висланий до Німеччини, де працював в копальнях по видобутку солі.

    По війні залишився в Західній Німеччині, а в жовтні 1948 року мігрував до Венесуели, і 15 довгих років тяжкої праці у незвичних тропічних умовах працював теслею на будові цементного заводу, був землеміром в джунглях Бразилії й Колумбії, будівельним підрядчиком і фотографом.

   Влітку 1963 року переселився до США, де протягом 27 років працював ретушером і художником.

   З дружиною Одаркою прожив 40 років, виховав 4-х дітей, давши їм високу університетську освіту. Багато читав і вчився. Досконало опанував німецьку, іспанську і англійську мови. Викладав історію України й українську літературу в українських гімназіях США. Писав поезії, гуморески, репортажі.

  Петро Косенко друкувався в українській періодичній пресі США, Канади та Європи. Видав збірку сонетів «Пізні грона», високо оцінену українською критикою зарубіжжя та України. (До речі, ця книга, видана в Едмонтоні в Канаді, є в нашій бібліотеці).

  Свої перші вірші Косенко надрукував тільки на 55-му році життя. «Пізні грона» - його перша книжка сонетів. До неї увійшли 170 сонетів, написаних протягом 7 - 8 років. В Україні творчість Косенка стає відома завдяки книзі «Любов і туга, туга і любов». Читаючи сонети, ми знаємо велике життя його Душі, відчуваємо його біль і тугу, переймаємось настроєм і неспокоєм. Його щире слово розказує світ, розкриває людину чисту і ніжну, яку ні важка фізична праця не принизила, ні життєві незгоди не здолали, а туга крилом огортала завжди при згадці про рідне й далеке.

Без літературної освіти, без уваги читачів і ласки Батьківщини мужніло і кріпло його поетичне Слово, не чекаючи нагород і слави. Жив далеко від рідного краю, працював до сьомого поту, спілкувався різними мовами, а душа завжди питала одне і те ж:

Де ти, мій рідний краю? Де твій дивний чар?

Де пісні рідної святий цілющий дар?

Де гордий дух моєї славної дідизни?

В інтонації вірша, в побудові образу, в характері ліричного героя поет Косенко – українець. Почуття вихоплюється, підступає до ока – сльозою, до серця – болем:

О, вітре з-над Дніпра! Прилинь хоч на часину

І душу, спрагнену до краю, освіжи,

Що вдома діється, тихенько розкажи,

Утіш та осуши непрохану сльозину.

Про все, про все згадай, та тільки про руїну

І сльози матері нічого не кажи,

Хоч обдури мене, але заворожи

Вістками добрими про рідну Україну.

 Талант Петра Косенка розцвів на схилі його віку і дав щедрі плоди, соковиті українські грона на американській землі. Він засвідчив його любов і тугу, тугу і любов до України:

Так, всі заморські дива – то лише мара!

Найбільше диво з див – то ласка батьківщини,

Початок і кінець усякого добра!