Ім”я Тамари Журби відоме всім жителям району. Вона хоч і не народилася  на Долинщині, але вже давно і добре закорінена тут працею, жила і творила в селі Іванівці.

   Тамара Гнатівна Журба  народилася 16 січня 1939 року в селищі Зелене Дзержинського району м. Кривого Рогу. Поетеса, член Спілки письменників України (з 1983 року). Після закінчення середньої школи за комсомольською путівкою поїхала на новобудови Донбасу, де працювала до 1958 року. Повернувшись на Криворіжжя, була помічником машиніста екскаватора на металургійному комбінаті, працювала на будівельних майданчиках.

   З 1968 року жила в селі Іванівці. Була завідуючою бібліотекою, вихователем у дитячому садку.

    На даний час проживає  в   Аргентині.

   Друкується з 1971 року. Авторка поетичних книг „Дотиком серця”(Київ: Молодь, 1979), „Лагідна земля”(Дніпропетровськ, 1982), „Жіноча розмова”(Київ, 1987), „Зимова флейта”(Кіровоград,2004), книги поезій для дітей „Звідкіля ти, журавлятко?”(Кіровоград, 2002). Учасниця VІ Всеукраїнської наради молодих літераторів. За збірку „Лагідна земля” нагороджена обласною премією імені Ю.Яновського. За книгу поезій „Зимова флейта” стала переможцем обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2004 рік у номінації „Художня література”. 

   «Дотиком серця» - так назвала Т.Журба свою першу збірку. Критика виділяла в ній «безпосередність, щирість, майже повну відсутність книжності»

    А далі були збірки «Лагідна земля» та «Жіноча розмова». Вірші в них зворушливі і лагідні, щемкі і щирі, нагадують сонячний промінь у холодній воді буденщини.

    В усьому Тамара Журба завжди залишається природною і неповторною. Її життя пройшло серед простих людей. Вони ж і є головними героями її віршів:

Робота

Робота й робота…

Занурився кожен в роботі.

Гудуть наші спини,

Відстукують думи й серця.

А гляньте: у жінки

Од втоми а чи од скорботи

Поглибшали зморшки,

Та вже ж і не зійдуть з лиця…

Клопочеться жайвір

Під небом з блакитного ситцю,

І коник у травах

Мелодію степу снує.

А нам би спинитись,

Спочити, напитись водиці,

Та й знов до роботи,

Бо кожному, кажуть, своє…

Рядки її поезій щемливо бентежні, пахнуть вони то опалим листям, то свіжоскошеною травою, то маминими руками. Музика, мелодія – незримий гість її віршів. Та ще така ж скромна і разом з тим чарівна природа степового краю. Вічним натхненням для Тамари Григорівни залишається рідне село:

Тут м’яти дух

Тут м’яти дух і чебрецева змора.

І лоскітливі літа пломінці.

І незбагненна мова осокорів,

І дощова сльозинка по щоці.

Тут тиша тиш.

            Тут миру одкровення

У сплесках крил:

             кигик! кигик! кигик!

Тут ходить полем, позабувши ймення,

Веселий легінь –

              вечір – мандрівник.

В пісок поклавши сапи охололі,

Дівчата миють ноги у ставку.

О вечоре, владарю душ і поля,

Не нагукай їм доленьку важку.