Поетеса Любов Баранова видала 5 книжок для дорослих, а також книгу для дітей.

   Любов Олександрівна Баранова народилася 5 вересня 1948 року в селі Гурівка Долинського району. Закінчила Олександрійське педучилище (1970). Працювала музичним керівником у дитячому садку в Кривому розі. З 2003 року веде студію поетичного слова при Долинському районному Будинку дитячої та юнацької творчості. Авторка поетичних збірок „Воскресаю в степах”(1995), „Пелюстки любові”(1996), «Сонячні стежини»(1998), «На крилах світлої мети»(2001), «Тріумф і тиша»(2004). Вірші друкувалися в журналах «Саксагань» та «Кур’єр Кривбасу» (Кривий Ріг), «Крила»(Дніпропетровськ), «Жінка»(Київ), колективній збірці «Карачуни», літературно – художньому альманасі «Боковенька - 2002" та інших. Багато віршів покладено на музику самодіяльним композитором з села Олександрівки О.Лисенко.

     Любов Баранова – авторка ніжної лірики. У кожному її творі лірична героїня страждає, хвилюється, плаче з горя або сміється від щастя.  Любов Олександрівна – поетеса чутлива і ніжна, вона сприймає життя в першу чергу почуттями. Її поезії – ніби про кожного з нас, про наші почуття і переживання. В її поетичних рядках розлита любов і ніжність до мами:

Мамині жоржини

Згасає жовтень, а у нас в саду

Цвітуть жоржини, мамині жоржини.

Йде в зиму мама, в осінь я іду –

Кудись за обрій весни наші плинуть.

Зігріті квіти маминим теплом –

Либонь, тому й не трону ті морозом.

Та час помітить їх своїм крилом –

І не минути їм метаморфози.

Як літепло на пелюстках бринить!

Запізні квіти, утішаюсь вами,

Бо ще матуся поруч лебедиць,

Бо ще наш сад не замело снігами.

    Цей вірш поклала на музику місцевий композитор Марина Хіхлова, написавши прекрасний романс. На вірші Баранової також пише пісні Олександра Лисенко з Олександрівки.

Поетеса захоплюється невимовною красою природи, яка запрошує усамітнитись, замислитися над одвічними питаннями – для чого ти на цій землі:

 Сади у бризках сонячних

Сади у бризках сонячних,

Душі б співать пісень,

Але такий безпомічний

Ясний квітневий день.

Краса, що очі радує,

Оманлива така –

Джин стронцію і радію

В світ вислизнув з горшка.

Прости, природо – матінко,

Сліпих дітей своїх,

Йдемо не в тому напрямку,

Не тою із доріг.

 Все помилки ми робимо –

Не там шукаєм рай.

О Господи! Чорнобилем

Новим нас не карай!

        Любов Олександрівна пише не тільки для дорослих. Для дітей вона також написала чимало цікавих віршів:

 Загадка

Хто вона оця істота?

Довгі вуса біля рота,

Дуже гарні крильця має,

Але скільки їх – не знаю.

Ніжок шість, а ти не вір,

Порахуй їх, перевір!

Це не бабка і не пташка,

Не жучок і не комашка,

А такий легкий веселик –

Любий віченькам …………

  /метелик/

        Вірші Любові Баранової читати з холодним серцем неможливо, вони захоплюють своєю щирістю і глибиною почуттів.

«Свої вірші я пишу серцем, - якось сказала вона, - а мова серця близька і зрозуміла кожному.